100

  • 00210
  • 00209
  •  
  • 00208

Зоря Полтавщини: Передноворічна казка Гоголівського краю

. Опубліковано у Огляд ЗМІ

DSC_0167Подорожі дорогами рідного краю колектив Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” кілька років тому вже визначив як новий жанр – прес-тур. У цій назві поєднано постійну професійну готовність шукати й відкривати щось нове і цікаве із можливістю відпочити, спілкуючись у неформальній обстановці з колегами, із давніми й новими друзями газети. Дивовижних куточків на Полтавщині чимало, але є серед них місця справді магічні, куди хочеться повертатися знову й знову, наперед знаючи, що там чекають незабутні враження. Саме тому на порозі новорічних свят

зоряни вкотре поїхали на гостини до Гоголя! Щоправда, вперше – о зимовій порі, але й вона відкрила нам свої принади, особливе тепло родового старовинного маєтку, де ріс майбутній письменник, що його так ревне береже колектив Національного заповідника-музею М.В. Гоголя. Тут щороку приймають до
15 тисяч гостей, але з кожним новим відвідувачем готові знову й знову не переповісти, а пережити все, що випало на долю всесвітньо відомого геніального земляка, котрий тут, на цій землі, почувався щасливим, адже це був його дім.
Зустрічаючи чималий гурт зорян ще на вулиці, де зупинився наш автобус, директор музею М. В. Гоголя, заслужений працівник культури України Лідія Єнко так і каже:
– Сьогодні ми разом – ви і наші працівники – ще раз вклонимося пам’яті людини, яка прославила наш край, нашу Полтавщину, нашу Україну в усьому світі. Тож я запрошую вас у передноворічну казку, адже Гоголя знають як одного із найзагадковіших письменників світу.
Казка починається вже з першого кроку по стежині, що веде у двір. Заступник директора музею з наукової роботи Ірина Волошина пропонує нам залишити за парканом садиби всі свої проблеми й побути тут просто гостями. Гостями Гоголя, яких зустрічає зліва біля воріт родина берізок: дві зовсім близько одна до одної – вони, мов батьки письменника, Василь Панасович і Марія Іванівна, а поруч деревця з одного кореня – як п’ятеро їхніх дітей, що вижили із усіх дванадцяти. В центрі, запевняє пані Ірина, Микола Гоголь, і він радіє своїм гостям.
Проходимо ближче до будинку, і казка полонить усіх, уже по-гоголівськи зміщуючи час: крок в історію, крок у реальність. На подвір’ї – біла конячка Майя з чорно-синіми величезними очима, запряжена уже в зимовий віз, готова виконати всі наші омріяні бажання – варто лише погладити її, потриматися за розкішну білу гриву – і в рік Коня усе задумане збудеться! Сумніватися в тому нікому й на думку не спадає, ми ж в гостях у Гоголя!
Ось на цьому подвір’ї зробив колись свої перші кроки маленький хлопчик, Миколка, Нікоша… Звідси пішли його дороги в літературу, в безсмертя. Сюди він повернувся пам’ятником, де руки у нього складені на грудях так, що пані Ірина впевнена: то він від щирої душі вдячний нам усім за те, що не забуваємо його, любимо й цінуємо творчість письменника, навідуємося у заповідник. І ми знову віримо, що сьогодні Гоголь ось так спілкується саме із нами, вітає нас, притиснувши руки до грудей. І благоговійно заходимо до батьківського будинку, а потім – у флігель, де в останні роки любив працювати письменник. І хочеться ступати навпочіпки, щоб не відволікати його від роботи – в сутінках у кімнатці спиною до нас сидить чоловік із пером у руці, яке періодично злітає, мов крило, над рудуватим волоссям знайомої гоголівської зачіски.
Він там пише собі, а наш гід Ірина Волошина намагається все виповісти про нього за кілька хвилин – і про те рудувато-каштанове волосся (а не чорне, як на портретах), пасмо якого досі зберігається у траурній обручці Марії Синельникової. І про справжнє ставлення Гоголя до жінки, що він його розкрив у статті “Останній день Помпеї”, пристрасно аналізуючи картину Карла Брюллова. І про нащадка роду Пушкіних і роду Гоголів, протоієрея із Франції Миколу Васильовича Солдатьонкова, з яким музей підтримує стосунки і який почувався щасливим, нарешті навідавшись в Україну, в родовий маєток далекого знаменитого предка.
І вже нас зустрічає мати Гоголя – Марія Іванівна (в її ролі так природно почувається Катерина Чернова, головний зберігач фондів музею), а потім і його молодша сестра Ольга (працівник музею Юлія Климишенко) – наче зійшла з портрета, настільки схожа!

Нам показали, як щедрують у цих краях парубки й дівчата – вони прийшли у святкових національних костюмах, із музиками, з міхоношею й козою, з різдвяною зіркою. Аж не вірилося, що все то – також працівники музею, а не сільські артисти, яких запросили на виступ.
Навіть подумалося: а ще ж ми не бували в Гоголевому пізньої пори – не бачили театралізованого дійства “Чи знаєте ви українську ніч?” І на Водохрещу не купалися у гоголівському ставку, а минулого року, розповідають, тут і столичні гості пірнали в крижану купіль!
– Ми не хочемо звідси їхати, – найчастіше кажуть тисячі екскурсантів музейним працівникам-чарівникам, і то – найвища оцінка їхньої роботи, яка, звісно ж, тримається на найміцнішому в нашій сучасній культурі фундаменті – на любові до своєї справи й ентузіазмі. Ба, тут більше – на любові до Гоголя. Грошового еквівалента їй у природі не існує.
На прощання нас пригостили чаєм, настояним на цілющих травах Яновщини, варениками і медом із пасіки Рудого Панька.
І нам не хотілося звідти їхати. Але попереду того ж дня на зорян чекали й нові незабутні зустрічі – ми побували у Яреськах, де настоятель місцевої Свято-Михайлівської церкви, благочинний Шишацького і Диканського районів отець Богдан розповів про історію її будівництва, про діяльність православного табору “Псьол”, поклали квіти до пам’ятника колишнього директора місцевої агрофірми імені Олександра Довженка Михайла Сукача, що знаходиться біля цього храму, ним збудованого.
А вже з прийдешнім новорічним святом журналістів і всіх працівників газети привітали головний редактор “Зорі Полтавщини”, секретар Національної спілки журналістів України, голова обласної організації НСЖУ Григорій Гринь, голова Шишацької райдержадміністрації В’ячеслав Білаш, голова районної ради Юрій Лубенець, а також яреськівські самодіяльні артисти та працівники закладів  культури в кафе “Пролісок” приватного підприємця Раїси Онищенко, де ми так само по-гоголівськи дивувалися майстерності яреськівських кухарів.
Різдво всі зустрінемо вдома, у своїх сім’ях, але пам’ятатимемо про те, що наше свято починалося із казки у краю Миколи Гоголя, тож із вдячністю пошлемо подумки найсвітліші побажання усім, кого зустріли у передноворічній подорожі. “І в нас, і в вас хай буде гаразд”, – скажемо словами пісні, яку так палко співали у вітальні музею його співробітники, справжні гоголівці.
Колектив “Зорі Полтавщини” висловлює щиру подяку за сприяння в організації прес-туру дирекції ТОВ “Агрофірма ім. Довженка” і особисто генеральному директору ТОВ “Агрофірма ім. Довженка”, депутату обласної ради Віктору Скочку.

Лідія ВІЦЕНЯ
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”

Матеріал на сайті  Всеукраїнської громадсько-політичної газети "Зоря Полтавщини"

Популярні сторінки

Останні сторінки

Важливі посилання