100

  • 00210
  • 00209
  •  
  • 00208

Зоря Полтавщини: Усе, що в пам’яті…

. Опубліковано у Огляд ЗМІ

000012Цими днями зустрічає своє 70-річчя заслужений працівник культури України, голова Громадської ради при обласній державній адміністрації Володимир ГОЛУБ. Полтавці його добре знають у різних іпостасях – шанувальники мистецтва досі пам’ятають Володимира Семеновича як артиста обласного академічного музично-драматичного театру імені М.В.Гоголя, а до всього і як чоловіка незабутньої народної артистки України Жанни Северин, яку ми, на жаль, втратили минулого року. Працював Володимир Голуб також заступником директора обласної філармонії, директором Полтавського міського центру культури, займався політичною діяльністю. Нещодавно відбулися установчі збори, на яких обирали новий склад Громадської ради при ОДА, і її головою вдруге одноголосно було названо Володимира Голуба.

Ми зустрілися із Володимиром Семеновичем на його робочому місці, й першими словами у нашій розмові стало його зізнання:
– Коли перебуваєш серед людей, відчуваєш, що ти на щось здатний, комусь потрібний, тоді й про вік не замислюєшся. Слава Богу, ще не кажуть, що я не потрібний! Час біжить швидко, оглядаючись, розумію, що все воно в пам’яті – з чого починав, чому все саме так пішло в житті…
– Тобто – все ж оглядаєтеся, аналізуєте пройдений шлях?
– Обов’язково. І розумію: не все, що хотілося й планувалося, виконав, тож іще багато треба зробити. Аналізуючи, поділив би своє життя на кілька відрізків, де перший – моя босонога юнь біля річки Сули, на зелених луках. Народився в Лубнах, батько загинув на фронті, моя сім’я – мама, бабуся (дідусь прийшов із Норильська уже після 1953-го року), старший брат, із яким ділили одні ботинки на двох, тому й босонога юнь… Важко було, але й цікаво, бо в усьому міг розраховувати лише на себе, знав, що ніхто не допоможе. Ким бути – обирав між футболом і хореографією. Танцював ще в школі, у Палаці піонерів, потім – у Будинку культури. На одному з обласних оглядів художньої самодіяльності мене помітили в Полтаві, запросили до театру.
– Відразу працювати? А навчалися заочно?
– Спершу я вступив до студії ансамлю танцю “Україна”, потім прийшов у театр, де й зустрів красиву, розумну артистку Жанну Северин і закохався. Ще не було у нас звань, а була така любов! Потім заочно навчався в інституті – і вона, і я закінчили Київський театральний імені Івана Карпенка-Карого. Я обрав факультет організації управління і планування, менеджерський факультет. Але театр – це така справа, що коли один раз став на цю стезю – то вона твоя уже на все життя…
– Ви багато років віддали театру. Що було в них найпам’ятніше?
– Двадцять два роки! Найбільше запам’яталися люди, з якими працював: керівники, балетмейстери, режисери, дуже цікаві особистості, зокрема це Віталій Смоляк, Борис Прокопович. Я працював солістом балету, з музичних вистав згадую “Циганку Азу”, “Севастопольський вальс”, але грав і в драматичних, наприклад, Степана в “Мартині Борулі”. Був і в ролі керівника, режисера, коли створили агіткультбригаду при обкомі комсомолу. Ми їздили по селах, зустрічалися з людьми. У нас співав нинішній професор медицини Євген Ковальов, а також світлої пам’яті Степан Голуб…
– Аж три Голуби працювали в театрі!
– Степан, Василь і Володимир – усі три заслужені артисти України, Василь згодом став народним. Цікаве було життя, богемне! А найголовніше – ми відчували, що комусь потрібні, й прагнули зробити щось хороше для людей. Це мене підштовхнуло і до громадської роботи, що була пов’язана, також із культурою. Працював у Будинку політпросвіти, а згодом створив громадсько-політичний культурний центр.
– І тоді Ви пішли з театру?
– Був уже на пенсії – свої двадцять років відтанцював, тож і пов’язав долю з громадською діяльністю. Цікаво було працювати і на посаді заступника директора з концертної діяльності в обласній філармонії, де спілкувався із видатними особистостями, яких запрошував на виступи. Згодом очолював громадську організацію “Допоможемо дітям” – це була непроста робота із наркозалежними. І вже згодом перейшов на чисто громадську діяльність, очоливши Громадську раду при облдержадміністрації, уже друга каденція пішла.
– Що відкрили для себе у цій роботі, чим переважно займаєтеся?
– Маємо змогу допомогти дуже багатьом людям у різних питаннях, захищаючи інтереси населення області по всіх передбачених чинним законодавством напрямках. Не всі можуть самостійно скористатися своїми правами. Наприклад, у нас безкоштовно працюють професійні юристи, до яких відвідувачі приходять на консультації щодо своїх проблем і знаходять підтримку, одержують поради у вирішенні своїх справ. Рада об’єднує сто громадських організацій області, які мають свої завдання, а завдання ради – згуртувати усіх задля спільних корисних справ. Мені цікаво співпрацювати з багатьма, наприклад, із Олексієм Шаманенком, котрий очолює Союз українських офіцерів. Справ у нас дуже багато, ми тримали під контролем питання вартості проїзду в громадському транспорті, функціонування житлово-комунального господарства, і всі ті проблеми, з якими до нас звертаються люди. Керівники різних департаментів облдержадміністрації звітують на засіданнях Громадської ради про свою діяльність, а ми говоримо про те, як самі бачимо вирішення певних питань.
– Бачила повідомлення в Інтернеті про те, що готується Всеукраїнський форум Громадських рад. У ньому наголошується, що Майдан дав приклад того, як громадськість має контролювати діяльність представників влади, партій. Мабуть, тепер у Громадських рад буде більше можливостей для успішної діяльності?
– Мало самого бажання громади щось зробити. Я не відчув, щоб це було дуже потрібне тому ж Кабінету Міністрів чи Верховній Раді. Поки що не відчув. Дай Боже, щоб громадськість підтримали. Бо саме громадськість може зробити дуже багато. Але – не просто силою. Адже, щоб бити вікна, не треба багато інтелекту.
– Які плани, завдання маєте на найближчий час?
– Життя постійно підказує, чим займатися, бо до нас люди постійно звертаються з найрізноманітнішими проблемами. Громадська рада – дорадчий орган, тож ми пропонуємо облдержадміністрації на розгляд актуальні соціально-економічні питання, що назріли й потребують вирішення у життєдіяльності міста й області.
– Останнім часом зокрема журналісти бачили Вас на заходах до 200-річчя Тараса Шевченка, на засіданні “круглого столу”, де йшлося про ситуацію в Українській Православній Церкві.
– Я й виступав там, висловлював точку зору свою та громади, яку представляю, щодо цієї ситуації. Загалом минулого року ми брали участь у десятках різноманітних конференцій, практикуємо і виїзні засідання для розгляду конкретних питань на місцях. А ще хотілося б чимось допомогти нашому театру, який останнім часом мав чимало проблем, додалася ще й пожежа на його сцені. Ми співпрацюємо із управлінням культури, підтримуємо працівників театру, але найбільша наша проблема – кошти.
– Володимире Семеновичу, поза своєю громадською роботою чим займаєтеся – маєте якесь захоплення, хобі?
– Моє хобі єдине – тісніше спілкуватися з людьми й допомагати їм. Більше нічого не маю.
– Розумію – Ваша рана ще не зажила…
– Не зажила. Важко. Ми із Жанною Костянтинівною прожили цікаве життя, стільки давали одне одному, допомагали. Ще навіть збагнути не можу того, що я її втратив… Скільки можна втратити в одній людині… Багатьох людей, з якими спілкувався, уже немає. А інших просто не зустрічаю, не бачу. Але іноді їду в громадському транспорті й раптом помічаю, як на мене хтось дивиться. А потім підходять і кажуть, що пам’ятають мене. Радію, що люди пам’ятають…
– Що найбільше цінуєте в людях?
– Відвертість.
Мабуть, якраз відвертості й не бракує у діяльності голови Громадської ради при ОДА Володимира Голуба – з нею приходять усі, хто відчиняє двері у його кабінет, свою відвертість сюди несуть разом зі своїми проблемами. Доки ми розмовляли, постійно приходили люди – стукали в двері й просто заходили, кожен – із наболілими питаннями. Володимир Семенович направляв їх до своїх колег на час нашого спілкування, але дехто знову повертався, сподіваючись почути його відповідь. Хтось – щодо приватизації землі, хтось – щодо вирішення гострих проблем проживання у сімейному гуртожитку, з якими, кажуть, уже не раз пройшли через багато міських кабінетів. Тож мала змогу на власні очі побачити, чим займається щоденно Громадська рада і її керівник. Володимир Голуб далеко не все може вирішити сам, але його завдання – знайти тих, хто допоможе, хто знає, як допомогти у кожній конкретній ситуації.
Зізнаюся, Володимир Семенович не надто балакучий, за натурою швидше самітник у житті, до чого воно й саме його підштовхує своїми випробуваннями. І все ж наважуюся запитати, чого чекає, що для нього найважливіше попереду…
– Хотів би ще зробити щось хороше, додати щось важливе до всього уже зробленого. Якщо вдасться… Є конкретні плани, але не хочу про них говорити, єдине, що скажу, – це стосується галузі культури.
Колектив “Зорі Полтавщини” разом із нашими читачами щиро вітає Володимира Семеновича Голуба із його сімдесятим днем народження, бажаючи здоров’я на багато літ і здійснення усіх задумів.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Опубліковано: 14 Квітень 2014

http://www.zorya.poltava.ua/?p=10828

Популярні сторінки

Останні сторінки

Важливі посилання