logo tourism

  • 1409181
  • 17.08.18

Вечірня Полтава: Олександр СУПРУНЕНКО: «Археологічні дослідження останніх років довели: ще за часів Київської Русі Полтава була містом — і порівняно значним!»

. Опубліковано у Огляд ЗМІ

Кожне будівництво, що відбувається в центрі Полтави, археологи сприймають як своєрідний дарунок долі, адже тільки таким чином можна зазирнути у таємниці століть. Щороку, під час розкопок, відкриваються нові сторінки історії міста, заховані під товщею ґрунту. От і цьогорічні роботи на будівельному об’єкті, розташованому за адресою вулиця Жовтнева, 5-а, явили світові чимало старовинних знахідок.

Деякі з них можуть стати поштовхом до нових наукових відкриттів. У цьому переконаний археолог із 30-річним стажем, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України, заступник директора «Охоронної археологічної служби України» Інституту археології НАН України Олександр СУПРУНЕНКО, з яким ми мали нагоду поспілкуватися.

Ми ходимо по… Скіфії
— Олександре Борисовичу, до яких часів належать найдавніші знахідки в межах Полтави?
— На території нашого міста є збережені ділянки нашарувань скіфської доби, тобто VI—IV століть до н. е. Скіфське поселення тяглося по Івановій горі від вулиці Леніна аж до сучасної кондфабрики і Панянки. Ще одне селище того ж часу займало правий бік надсхилля Мазурівського яру на Інститутській горі. Траверс Першотравневого проспекту позначав ряд давніх курганів. На один натрапили, коли будували автобусну зупинку «Технічний університет». Це унікальне поховання кінця VIII століття до н. е. Проте будівельники злякалися, щоб археологи не розкурочили там великого котловану. Передали нам знайдений передскіфський кубок, а магазин на зупинці вирішили не будувати. Так ця могила під зупинкою й залишилася.
Переважають у Полтаві збережені ділянки нашарувань поселення літописних слов’ян-сіверян, або носіїв роменської культури, що датуються кінцем VIII, а швидше, — початком IX—XI століть. З ХІ століття міський історичний простір займала літописна Лтава, своєрідне та унікальне місто на межі зі Степом, що з часом стало належати до периферії Переяславського князівства. Минав час, але Полтава не зникла з лиця землі під час монголо-татарської навали, як багато інших міст. Вона існувала аж до 1399 року. Тогочасні культурні нашарування також збереглися. Принаймні, ми досліджували пам’ятки цього часу на будівництві приміщення сучасної юридичної академії на Першотравневому проспекті, на Інститутській горі й у інших місцях. Були такі нашарування й на Миколаївській гірці та навпроти входу до парку «Перемога». Невеличкі ділянки збереглися на Першотравневому проспекті по інший бік від парку, приміром, де 18-й номер, і навіть на Садовій вулиці.
Торік під час будівництва на Садовій, 3, були виявлені надзвичайно цікаві об’єкти, що стануть темою для окремої книги. Це — майстерня гончаря кінця XI—початку XII століття. Поряд із сучасними каруселями на межі парку «Перемога» був знайдений комплекс глибокого рову, огородженого дерев’яними палями. Його діаметр близько 80—90 метрів. Цілком імовірно, як вважають мої колеги, це було слов’янське капище — надзвичайно рідкісний об’єкт, яких в Україні збереглося всього кілька. Якщо там коли-небудь розпочнеться будівництво чи якісь земляні роботи, то тільки тоді зможемо його дослідити чи отримати додаткову інформацію.
— А раніше ніяк не можна?
— По-перше, у нас немає таких можливостей, і, перш за все, фінансових. По-друге, потрібно відкривати велику площу, що може дорівнювати котловану під будинок.

Легендарні ходи та «безвихідь»
— Звісно ж, полтавців цікавлять результати розкопок на вулиці Жовтневій, 5-а, поблизу Соборної площі, де планують побудувати пекарню. Це святая святих осередку історичної Полтави. Що вдалося знайти на цьому об’єкті?
— Ми знали й очікували, що там будуть виявлені рештки посаду слов’яно-руського поселення, відкриються нашарування давньоруської доби та потужні залишки споруд козацького часу. Все те й було виявлено під час будівництва котловану, яке супроводжувалося науково-рятівними дослідженнями. Серед виявлених по периметру об’єктів — залишки трьох жител, нижні частини будинків козацьких часів. Усього на 10—20 сантиметрів зачепили рештки споруди роменської культури Х століття. На другому етапі робіт, навесні, плануємо розкопати цей об’єкт. Дуже сподіваємося, що не натрапимо на траншею водогону початку ХХ століття, який усе знищив, або на підземний хід, що також стане завадою розкопкам. Досліджена частина одного з жител, звернутого в напрямку Полтавського музичного училища. І його варто дослідити наступного року.
Збереглися дві третини чи чверті заглибин підклітів об’єктів давньоруського часу. Одне — ХІ, друге — ХІІ століть. В іншому кутку котловану, з боку колишнього міського управління освіти, знаходилася велика заглибина-провал. Спочатку думали, що це якийсь рів початку міської історії за козацького часу. Як з’ясувалося — то був вхід у потужний погріб, із якого відходив підземний хід, який прокопали до глибини понад 6 метрів.
— Це ж, мабуть, оті легендарні підземні ходи Полтави! Чи будете їх досліджувати?
— Прокопувати ці підземелля немає сенсу й можливості, бо ґрунти там порушені і просілі, а котлован, виритий під пекарню, не такий уже і великий. Виявлений об’єкт свого часу просідав, а потім, починаючи з кінця ХVII століття, його неодноразово засипали сміттям і землею. Вхід до нього був далі, з боку нинішньої вулиці Леніна. Наші київські колеги виявили схожий вхід у підземелля ще 1993 року — при спорудженні першої дзвіниці біля Спаської церкви.
Коли на місці нинішнього котловану проводили геофізичні дослідження, то десь на глибині 12—14 метрів георадар показав наявність якоїсь порожнини. Можливо, це великий погріб або якась інша споруда ХVII століття. Але дослідити її практично неможливо, бо підземні води на цій ділянці знаходяться вже на глибині 8—9 метрів. Тож найімовірніше, що ця порожнина заповнена водою (як не згадати каналізаційні стоки і пориви водогонів).
Центральна частина котловану не зберігала решток житлових споруд, однак там були виявлені рештки господарської забудови — дзвоноподібні, циліндричні, розширено-конічні за формою. Такі ями використовували переважно у давньоруські часи для зберігання збіжжя і зерна посівного запасу.
— Чим зумовлені саме такі форми?
— Господар викопував круглу, розширену донизу яму, а потім обпалював її зсередини, щоб комахи і гризуни не могли пошкодити його запасів. До речі, ні в слов’яноруські часи, ні дещо пізніше, у нас не було пацюків. Вони прийшли у ХIV столітті разом з військами Тамерлана. Миші були, але вони не завдавали значної шкоди і не прогризали добре обпаленого грунту. У горішній частині ями мали діаметр 80—90, зрідка 160 сантиметрів, у нижній розширювалися — до 1,5—1,8 метра. Глибина досягала 4 метрів від сучасної поверхні. Всередину такого «дзвоника» або «груші» ставили драбину й кулями, кошиками чи відрами вичерпували зерно та інші припаси. Нині ці ями — справжній скарб для археологів. Вони тривалий час могли залишатися порожніми, провалювалися, і їх засипали різним сміттям, мотлохом. Найцікавіші ями козацького часу, куди скидалося все, що завгодно. Там ми познаходили замки, ключі, шматки київських і чернігівських кахлів, рештки посуду, іграшок тощо. Є зразки полтавської, київської, правобережної за походженням і кримсько-татарської кераміки. Цікавий набір уламків турецьких чаш або піал ХVII—ХVIIІ століть із таких всесвітньо відомих центрів виробництва художнього фаянсу, як Ізнік і Кютах’я. Ці знахідки свідчать і про широкі торговельні зв’язки Полтави, і про участь Полтавського полку в турецьких походах. Але це, швидше, наслідки активної торгівлі. У Полтаву приїздили і турецькі, і татарські купці. На цій ділянці західноєвропейських зразків посуду виявлено дуже мало.

У Полтаві християнство могло з'явитися раніше, ніж у Києві

— Чи знайдено що-небудь з ужиткових речей часів Київської Русі?
— Серед значних за розмірами знахідок — кілька каменів від жорен з подільського туфу у давньоруських печах. Їх вмонтовували туди для того, щоб вони нагрівалися й довше тримали тепло. Знайдено шмат жорна, виготовленого з пісковика — стасівського чи глинського — там є виходи пісковиків. Це для ХІ—ХІІ століття. У давньоруських ямах виявлено надзвичайно велику кількість фрагментів битого посуду. Втретє в Полтаві натрапили на покришки до горщиків, уламки гончарних сковорідок, що належать до цього часу.
— Чи могло це свідчити про те, що в давній Русі не тільки варили-парили, а ще й смажили?
— Люди мали цілком нормальні печі! І смажили, і коптили, і запікали. До речі, ми відкопуємо тільки підземні частини жител — підкліти, де зберігалися харчові запаси, де поралася господарка. Світлиця, що знаходилася зверху над поверхнею грунту, була рубленою дерев’яною. Переважно, такі частини будівель не зберігаються. Більшість котлованів зберегли сліди влаштування саме давньоруських зрубів, тобто зразків рубленої дерев’яної архітектури. До числа знахідок давньоруського часу можна віднести наконечники стріл, ножики, прикраси — перстні, зокрема чоловічі, уламки скляних і бронзових браслетів, жіночі підвіски, уламки хрестиків XI—початку XIII століття.
— Уламки хрестиків? Тож коли в Полтаві вже були християни?
— У принципі, сліди християнства вже добре відомі з кінця Х століття. Мабуть, вони з’явилися тут дещо раніше за «матір міст руських» — Київ. Сіверяни, котрі населяли пра-Полтаву, могли брати участь як у торгівлі, так і у візантійських походах, служити у Причорномор’ї як найманці.
Ми вивчаємо наше місто вже чимало років — незабаром вийде п’ята книга за цими науковими дослідженнями. Спочатку вважали, що Полтава була периферійним городищем. Але з часом, завдяки новим знахідкам, переконалися, що це було місто, яке виконувало не зовсім звичні функції для поселення. Напевне, через нього проходила значна торгівля хлібом. Це був обмінний пункт із кочівним світом, що й забезпечував існування Полтаві. Так було всім вигідно. Тому під час розкопок не бачимо слідів руйнівних пожеж і погромів. Полтавське населення добре знало кочівницьку загрозу, адже за Ворсклою починався степ. Так, інші міста горіли за монгольського нашестя, але ми досі не знайшли жодного доказу монголо-татарських погромів 1220—1240 років.
Є сліди погрому 1019 року, коли князь Борис «примушував» повсталих сіверян до вірності київському столу. Він прагнув мечем забезпечити собі київський трон. А за те, що вирізав чимало сіверян, і поплатився — його самого було вбито в межах історичної Полтавщини — на річці Альті біля Борисполя. Правда, з часом його визнали святим…

Центр міста спланований так само, як і 1000 років тому

— Які ще відкриття вдалося зробити під час розкопок?
— За дослідженнями по вулиці Жовтневій і по Першотравневому проспекті є те, що давні будинки стояли вздовж тих же вулиць, що відомі за часів козацтва. Отже, за плануванням майже нічого не змінилося і згодом перейшло до містобудівної структури історичного центру! Приміром, Воскресенський узвіз, що пролягає біля нинішнього музучилища, Першотравневий провулок — також давній узвіз. Полтава у своєму плануванні місцями зберегла «основу» ще слов’яно-руського часу. Можливо, частина цікавого історичного пласта Полтави лежить і під тротуарами та дорогою на Жовтневій. Адже це була вулиця Прорізна, яку у ХІХ столітті прорізали там, де колись стояли будинки, котрі ми досліджуємо!
— Розкажіть, будь ласка, докладніше ще про знахідки.
— Надзвичайно цікавим відкриттям на будівництві котловану на вулиці Жовтневій, 5-а, були знахідки свідчень виникнення козацької Полтави першої чверті чи третини XVII століття — з характерною керамікою, зразками монет того часу, рештками скла від віконниць зеленкуватого, зрідка — синюватого кольорів. У котловані ми натрапили на рештки ям нужників. Вони нам дуже рідко траплялися.
У рештках будівель і господарських ямах ми знайшли багато уламків речей, над якими потрібно ще довго працювати. Їх треба очистити, склеїти. Це дуже кропітка праця. Через три-чотири місяці ми вже зможемо повідомити про перші результати. Усі знахідки зазвичай передаємо до обласного краєзнавчого музею. Є фрагменти гутних скляних виробів — карафок, бокалів, чарок і штофів, котрі треба очистити і доклеїти. Та їх досить мало.
— Це може свідчити про те, що козаки не зловживали спиртним?
— Пили, справді, у порівнянні з нашим часом, мало. Чарка козацької доби містила 20—30 грамів, а кухоль був із нашу склянку. Хоча розміри виробів були більшими. Просто стінки посуду робили товстими. А горілка того часу мала всього 12—18 градусів. Відомі тодішні шинки будували церковні громади — зокрема, при Миколаївській церкві був шинок і при Успенському соборі.
— І вам доводилося розкопувати такі будівлі?
— Один частково дослідили — на Миколаївській гірці. Простежений його план. Збереглося чимало кераміки і кілька десятків монет. Зберігся також малюнок цього шинка початку ХІХ століття. На погріб ще одного шинка — часу завершення війни з французами — археологи натрапили на Івановій горі у 2012 році. Там знайшли кілька пляшок 1810—1817 років, але вино в них пропало, бо прогнили пробки. Якби збереглося, напевне, окупилися б усі наші науково-рятівні дослідження, котрі фінансував забудовник.

Галицький банкет «забрав» у Полтави століття

Олександр Супруненко демонструє знахідки, виявлені під час розкопок по Жовтневій. Ось чудово збережений ключ, знайдений на глибині 4,5 метра. Київські кахлі, покришки до горщиків (їх використовували і як мисочки), скло катерининського часу... Чимало знайдено кісток тварин, що також містять цікаву інформацію і стануть об’єктом спеціального дослідження, як і луска риби. Кожна знахідка — це наукова стаття. Були б тільки час і кошти.
— Уявляєте, у нас тут в околицях жили ведмеді, величезні кабани, мешкало чимало бобрів, — продовжує науковець. — А в степу полювали на куланів і турів. Знайшли багато риб'ячої луски, яку передамо на дослідження до Інституту зоології імені Шмальц-гаузена. Полтавці зазвичай ловили рибу в озерцях і протоках на Леваді та в гирлі Рогізної. Там водилися коропці по 8—12 кілограмів, гарні лящі, траплялися і соми! Правда, ловили рибу, значно більшу від сучасної. Як показує аналіз риб'ячих кісток і луски, здобута риба жила в застійній воді, бідній на кисень. Висновок: на Ворсклу ловити рибу не ходили — це вже було далеко. У струмку Лтаві, який у 1040-ві роки назвали «вонючкою» (він протікає уздовж вулиці Леніна), також колись рибалили. На Подолі, за рестораном «Хуторок», річка розливалася в озерця та болітця, де водилася пристойна риба. Улов інколи пересипали попелом і зберігали в ямах завглибшки понад 4 метри. Ранньої весни полтавці брали лід у Ворсклі, складали його в такі ж ями, пересипали тирсою, соломою чи висівками. І виходив такий собі «холодильник», що міг «працювати» кілька місяців, а то — й півроку.
— Чи змінилося у вас уявлення про Полтаву після археологічних досліджень останніх років?
— Певним чином, що так. Еволюція відбулася в уявленнях щодо поселення — від периферійного городища до міського центру. З’явилася впевненість, що Полтаві не менше 1250 років, тобто задеклароване 1999 року 1100-річчя надає «перестраховку» ще на 150 років, за які Полтава зі слов’янського селища вже отримала ознаки міста того часу. Ще студентом я обіцяв тодішньому керівнику області Федорові Моргуну знайти підтвердження 1000-літньої дати міста. З розкопками отримали чимало підтверджень значно соліднішого віку. На 1998 рік ми пропонували офіційно затвердити очевидний науковцям факт, що Полтаві не менше 1200 років, і вона належить до двох десятків найдавніших центрів Лівобережжя України. Проте наукова академічна комісія в Києві на одному засіданні вирішила «помирити» нас із давньоруським Галичем — сучасним райцентром і заповідником на Івано-Франківщині. У галичан були істотніші переваги — вони накрили гарний банкет, на відміну від полтавців. Отже, вирішено було визначити по 1100 років кожному з міст. У колег — із натяжкою, а в нас — із «запасом».
Упевнений, що Полтава свого часу була центром малого сіверянського князівства, за Русі — сотенним центром. Адже 65 гектарів площі посадів у розвиненому середньовіччі — це дуже значна територія, аби вважати Лтаву просто периферійним городищем. Цікаво й те, що козацька фортеця, межі якої, вірогідно, пролягли вздовж обвалувань і ровів укріпленого посаду Полтавського поселення слов’яно-руського часу, через 200 років відродилася саме на старому місці. Можливо, ми ще встигнемо зробити чергові наукові відкриття, а може, вони стануть надбанням нових поколінь археологів. Але я впевнений: унікальність одного з найдавніших і найпівденніших слов'яно-руських поселень України — літописного міста Лтави — Полтави — ще приведе до численних і надзвичайно цікавих знахідок.
Фото автора та з особистого архіву Олександра Супруненка

Людмила ПЕРЕДЕРІЙ

Матеріал на сайті газети "Вечірня Полтава"

Популярні сторінки

Важливі посилання