100

  • 00210
  • 00209
  •  
  • 00208

Життя в трьох діях із одним антрактом

. Опубліковано у Огляд ЗМІ

"Мить... Життя..." – так називається вистава Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя, прем'єру якої два вечори поспіль гоголівці представляли заінтригованим полтавцям наприкінці січня. Інтрига – то завжди ключик до відкриття, а цього разу – навіть кількох із них.

Перше стосувалося назви, яку відразу ж із початком дійства розсекретив Помічник режисера (артист Тимофій Зінченко): вистава створена за п'єсою американського драматурга Торнтона Уайлдера "Наше містечко". Але тут таки й сам цей персонаж став інтригою для тих глядачів, котрі не були знайомі з її змістом, – багатьом здалося, що це – режисерський хід: за допомогою помічника розповісти глядачам давню історію. Її, інтригу тобто, всі зацікавлені мали змогу прояснити уже після прем'єри, розшукавши якимось чином саму п'єсу. Виявилося, все тут просто: Помічник режисера – головний персонаж твору, тому й залишався у грі постійно. Власне, все у виставі відтворено за авторським текстом.
Не менш важливим відкриттям для багатьох стало й те, що п'єса "Наше містечко" написана 1938 року, і за неї Торнтон Уайлдер отримав Пуліцерівську премію. Він сам про свій твір писав, що це – "...проста п'єса, в якій присутні всі складні теми, і це дуже складна п'єса, де я з любов'ю розповідаю про найпростіші речі у світі". Мабуть, саме тому вона, виявляється, така популярна упродовж десятиліть і в Україні, і в світі – існує чимало її сценічних і кінематографічних утілень. А ще тому, що події твору відбуваються наче десь поза часом, і глядач (або читач) розуміє головне: не важить, яке століття за вікном і як називається "наше містечко", бо найголовніше, про що йдеться, – життя, дароване людині. Й щоразу складається так, що вона, де б не існувала у світі, приймає цей дар як належне, доки одного разу не постане перед питанням: а що воно – людське життя, для чого воно? Хто ти в цьому світі? Чи здатен відкрити суть найвищих таїнств – народження, любові, смерті?
"Життя у трьох діях з одним антрактом" – такий підзаголовок п'єси. І кожен її глядач може себе самого "заверстати" в цю матрицю – й поглянути на себе збоку. Умовно поділити власне життя на три дії: хтось – ще тільки в уяві, а хтось – уже оглядаючись на пройдене. Лише у третій дії, наприкінці спектаклю, переконуєшся, що таки недаремно наш театр вирішив подарувати своїм шанувальникам саме цю прем'єру. Саме в такий час, коли питання життя і смерті торкнулися кожного. Коли події довкола без їх філософського, психологічного осмислення наче втрачають сенс.
"У першій дії ми покажемо вам один день із життя нашого містечка – 7 травня 1901 року", – розповідає Помічник режисера. Назва провінційного містечка вигадана – Гроверс-Корнерс у штаті Нью-Хемпшир. Адже тут все, як скрізь: народжуються діти, навчаються в школі, їхні батьки працюють, дбають про домашні справи, одні дорослішають, закохуються, одружуються, інші старіють, помирають – усе по колу: події, проблеми, всі проходять той самий шлях, лише кожен – у свій час. Сімейства Гіббс і Уебб – сусіди, один – лікар (актор Сергій Прокопович), другий – редактор місцевої газети, видавець (народний артист України Юрій Попов). Їхні дружини (заслужена артистка України Маргарита Томм і Тетяна Любченко) – чудові господині, матері двох дітей. Їхні молодші син і донька, Джордж і Емілі (Олександр Бородавка й Анна Харченко), закохані одне в одного. Звичні буденні клопоти в сім'ях і в містечку...
Друга дія – 1904 рік, 7 липня. Минуло три роки. Життя йде своєю чергою. Закохані вінчаються в церкві й мріють про щастя. "Бо найголовніше – бути щасливим", – проголошує одна із любительок пишних весільних церемоній.
Третя дія. Цього разу, повідомляє Помічник режисера, минуло вже дев'ять років. Літо 1913-го.
На сцені – звичайні стільці. Але вони символізують могили на кладовищі. Дощ. Містяни під чорними парасольками. Вони прийшли на похорон Емілі, котра померла при пологах, народжуючи другу дитину. Тут похована і її свекруха, і брат чоловіка – старі й молоді. Вони, померлі, сидять на стільцях і розмовляють між собою. Про живих. До розмови приєднується й Емілі, щойно опинившись у світі мертвих.
Глядачі в залі вражені настільки, що хтось тихо плаче, хтось відчуває, як морозом обсипає спину. Чоловік, що сидить скраю у сьомому ряду партера, нахиляється й цілує у щоку свою партнерку. І це – не містична екзальтація почуттів, спричинена майстерно вибудованою картинкою на сцені, – ні, тут починається усвідомлення головного. Наче кожен із глядачів – уже учасник дійства.
Емілі хоче повернутись у світ живих – хоча б на один день. І їй дозволяють, вона повертається, але швидко розуміє, наскільки це вже марно. І вона запитує у всіх присутніх, чи є люди, котрі розуміють, що таке життя, доки вони – живі? Чи розуміють це щомиті?
Ні, не розуміють, усі відповідають їй – вголос на сцені й подумки в залі.
Але, може, колись зрозуміють, каже Помічник режисера.
І називає час, реальний час: "Зараз 21.17. Містечко вже спить. І вам пора".
Тобто нам, глядачам.
Життя триває – і ми, опанувавши себе, переживаємо почуття глибокої вдячності артистам за короткі миті потрясіння, яких не забудемо, бо ми – одні з них, із "нашого містечка". І несподівано для себе завдяки їм маємо нагоду замислитися, щоб збагнути щось надважливе, про що здогадуємося, але забуваємо про те думати, так, наче прийшли на цю "занадто прекрасну землю" навічно.
І вже поза театром упродовж кількох днів після вистави ділимося між собою враженнями про побачене. Майже всім авторитетним полтавцям, кого запитувала про враження від прем'єри, не сподобалася сценка, розіграна прямо в залі з вклиненою у п'єсу "екскурсією" містечком, де зокрема йдеться й про сам полтавський театр, його нещодавній ремонт. Вона не сприймається як певна прив'язка до сьогодення у просторі чи в часі, а канву вже класичної розповіді лише спрощує. Мені особисто сподобалося своєрідне музичне обрамлення дійства – кілька разів упродовж вистави звучить "Ave Maria". Як зазначено у спеціальному випуску (на честь прем'єри!) театральної газети "Мить... Життя...", "створив і підібрав музичний супровід режисер-постановник Владислав Шевченко". Художнє оформлення вистави – Ірини Кліменченко. Хореограф-постановник – Світлана Мельник. Сценічну редакцію та переклад п'єси здійснила керівник літературно-драматургічної частини театру Ольга Коваленко. В анотації до спектаклю вона зазначає: "Вистава "Мить... Життя..." – це спроба гоголівців дати свою відповідь на одвічне питання: хто ми є, для чого і навіщо? Вам запропонують обрати свій шлях: залишитися у чорно-білій історії чи побачити різнобарв'я навколишнього світу, зрозумівши, що кожна мить... – це життя..."
Кожна, кожна мить.

Лідія ВІЦЕНЯ
Джерело: "Зоря Полтавщини"

Популярні сторінки

Останні сторінки

Важливі посилання