Петлюра прихильник Т.Г. Шевченка

. Опубліковано у Шляхами Петлюри

IMG 24718

На початку 1911 року Петлюра переїхав до Москви, де його чекала Ольга Більська - полтавка, студентка  Московського університету. Їхнє знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 року і переросло у роман, який закінчився шлюбом.  З 1910  року  шлюб був цивільним, а у 1915 пара його зареєструвала. В 1911 році в подружжя народилась донька - Леся Петлюра (1911-1941). Симон у Москві  працював бухгалтером. На кошти українських громад він видає журнал «Украинская жизнь» (1912-1914). Пише нариси, що вийшли друком у Києві 1918 року під назвою «Незабутні». Поступово він стає відомим громадським діячем.

Петлюра схилявся до західної моделі соціал-демократії. Був чудовим лідером та оратором. Голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко не підтримував створення окремих збройних сил України і Петлюра, на знак протесту, вийшов із уряду. Він виїхав на Лівобережжя, де почав створювати українські військові частини. Було сформовано гайдамацький кіш Слобідської України, що на початку 1918 року відіграв вирішальну роль у боях за Київ та в ліквідації повстання більшовиків, центром якого став завод «Арсенал».

Авторитет Симона Петлюри був настільки великим, що його довелося включити до складу Директорії. 14 грудня 1918 року його військо урочисто ввійшло в Київ. На початку лютого 1919-го, коли війська Директорії, під натиском радянських частин залишили Київ, Петлюра зосередив всю владу в своїх руках і очолив Директорію. Він був змушений воювати і проти більшовиків, і проти деніківців, і проти Нестора Махна. За цих обставин багато уваги довелось приділяти й дипломатичній діяльності – переговорам із представниками Антанти, обміну в Румунії цукру на набої, пошукам підтримки в Польщі. Після укладення Варшавського договору з Польщею війська разом із польською армією повели наступ на більшовиків і 7 травня 1920 року здобули Київ. В жовтні 1920 року Польща уклала перемир’я з радянською Росією, тож війська УНР, які в листопаді 1920 року перейшли Збруч, були інтерновані.

Єврейські погроми в Україні стали чорною плямою у визвольній боротьбі українського народу за вільне життя. І хоча Петлюра на словах «рішуче засуджував» єврейські погроми і доклав навіть певних зусиль для їх припинення, історична правда каже і про інший «бік медалі».

Симон Петлюра був убитий у Парижі 25 травня 1926 року. Поховано Петлюру у французькій столиці на Монпарнаському кладовищі. Петлюру застрелив Самуїл Шварцбард, вся родина якого загинула під час погромів в Україні. Суд присяжних у Парижі виправдав Шварцбарда. Українські націоналісти наполягають на тому, що Петлюру не можна вважати відповідальним за погроми, тому що він, мовляв, не володів достатньою владою над недисциплінованими частинами номінально підлеглої йому армії. Більшість єврейських істориків заперечують проти цієї думки.

 

Petliura is a supporter of T.G. Shevchenko
In the beginning of 1911, Petliura moved to Moscow, where Olga Bilskaya was waiting for him - Poltavka, a student at the Moscow University. Their acquaintance took place at the party of the Ukrainian community in the end of 1908 and turned into a novel that ended in marriage. Since 1910, the marriage was civil, and in 1915 a couple had registered it. In 1911, the daughter-Lesia Petliura (1911-1941) was born in the marriage. Simon worked as an accountant in Moscow. He publishes the Ukrainian Life Journal (1912-1914) at the expense of Ukrainian communities. Writes essays published in Kyiv in 1918 under the title "Unforgettable". Gradually, he becomes a well-known public figure.

Petliura leaned toward the Western model of Social Democracy. He was a great leader and speaker. The head of the General Secretariat, Volodymyr Vynnychenko, did not support the creation of separate armed forces of Ukraine and Petliura, in protest, left the government. He left for the Left Bank, where he began to create Ukrainian military units. The Haidamak Kish of Sloboda Ukraine was formed, which in the beginning of 1918 played a decisive role in the battles for Kyiv and in the elimination of the Bolshevik rebellion, the center of which was the Arsenal plant.

The authority of Simon Petliura was so great that he had to be included in the Directory. December 14, 1918, his army solemnly entered the city of Kiev. In the beginning of February 1919, when the troops of the Directorate, under the pressure of the Soviet units left Kiev, Petliura concentrated all power in her hands and headed the Directorate. He was forced to fight both against the Bolsheviks, against the Denikovites, and against Nestor Makhno. Under these circumstances, a lot of attention was paid to diplomatic activity - talks with representatives of the Entente, the exchange of sugar in Romania, the search for support in Poland. After the conclusion of the Warsaw Pact with Poland, the troops, together with the Polish Army, launched an offensive against the Bolsheviks and on May 7, 1920, they won Kiev. In October 1920, Poland entered into a truce with Soviet Russia, and the troops of the UNR, which crossed Zbruch in November 1920, were interned.

Jewish pogroms in Ukraine became a black spot in the liberation struggle of the Ukrainian people for their free lives. And although Petliura in his words "strongly condemned" the Jewish pogroms and even made some efforts to stop them, the historical truth also says about another "side of the medal".

Simon Petliura was murdered in Paris on May 25, 1926. Petliura was buried in the French capital at Montparnasse Cemetery. Samuel Schwartzbard shot dead Petliura, whose entire family died during the pogroms in Ukraine. The jury trial in Paris justified Schwartzbard. Ukrainian nationalists insist that Petliura can not be held responsible for the pogroms, because he allegedly did not have sufficient authority over the undisciplined parts of his nominally subordinate army. Most Jewish historians object to this idea.

Популярні сторінки

Важливі посилання