Туристичні маршрути Полтавської області

«Т.Г. Шевченко і Полтавщина»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Абазівка (Полтавський район) – м. Решетилівка – с. Білоцерківка (Великобагачанський район) – с. Ялосовецьке (Хорольський район) – с. Василівка (Семенівський район) – с. Веселий Поділ (Семенівський район) – м. Хорол – с. Вишняки (Хорольський район) – м. Миргород – с. Мар’янське (Великобагачанський район) – с. Гоголеве (Шишацький район) – смт Диканька – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: близько 365 км. Екскурсія розрахована на 12 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

багатопланова автобусна екскурсія, що ознайомить екскурсантів із шевченківськими місцями Полтавщини, життям і творчістю поета, письменника і художника Т.Г. Шевченка.

   Зв’язки Великого Кобзаря з Полтавським краєм тісніші, ніж із будь-яким іншим куточком України, хоча в цілому він провів на Полтавщині не так багато часу – в сукупності це близько півтора року. Т.Г. Шевченко побував на території Полтавської губернії в 1843–1844, 1845–1846 роках, а в останнє – влітку 1859 року (сучасні межі Полтавської області значно вужчі).

   Вперше Тарас Шевченко відвідав Полтавщину пізньої весни 1843 року разом з поетом Євгеном Гребінкою, який увів його у коло полтавської інтелігенції. У Мойсівці (зараз Київська область), на балу у поміщиці Волховської, його познайомили з сином Василя Капніста – Олексієм, з родинами Закревських, Рєпніних, Родзянків, Тарновських, з Яковом де Бальменом, О. Афанасьєвим-Чужбинським. Т.Г. Шевченко відвідав Яготин, Ісківці, Березову Рудку, Лубни. Із Полтавщини десь на початку вересня 1843 року Кобзар виїхав на Запоріжжя.

   Особливо цікавим є перебування Тараса Григоровича Шевченка на Полтавщині, коли він вдруге відвідав наш край (1845-1846 роки). Цю подорож Полтавщиною поет здійснював за дорученням Київського археографічного комітету. Отримавши в березні 1845 року диплом «вільного художника», він залишив Петербург і виїхав на Полтавщину. Метою експедиції було вивчення історичних і археологічних пам’яток Полтавщини, етнографічні та фольклорні дослідження.

   На той час Т. Шевченка вже знали як славного поета, автора «Кобзаря» і як митця-маляра, що збирає матеріал для «Живописної України». Митець виконував малюнки із зображенням православних храмів, краєвидів, низку портретів – подружжя Закревських, О. Лук’яновича, дітей князя В. Рєпніна та інші.

   Графічні і малярські роботи Т. Шевченка, створені на Полтавщині, мають мистецьку принадність як взірці лірично-реального зображення природного довкілля, архітектурної спадщини, людей тієї доби. Вони, немов, доповнюють поетичний опис краю в поетичних і прозових творах Великого Кобзаря.

   Творчим злетом Т. Шевченка позначена осінь 1845 р., яку він провів у с. Мар’янське Миргородського повіту (зараз Великобагачанський район) і на Переяславщині. Влітку того ж року поет багато подорожував, відвідав Решетилівку, Полтаву, Старі Санжари, Шадієве, Ромен, Прилуки, Березову Рудку, Густинь, Лубни, Хорол, Веселий Поділ, Вишняки, Миргород, Гоголеве, Устивицю, Злодіївку (зараз с. Псільське Великобагачанського району) та багато інших місць Полтавської губернії.

   Під час екскурсії у с. Абазівка шляхом реконструкції відтворюється панорама садиби поміщика Абази, ведеться розповідь про зв’язок поета з цим селищем та з ім’ям Абази. В Решетилівці екскурсантам пропонується визначитись з тим місцем, з якого Т. Шевченко зробив два малюнки з краєвидом містечка (мал. «В Решетилівці»), відвідати місце, де знаходилася садиба поміщика Попова, в якій гостював поет. У селі Веселий Поділ (зараз Семенівський район) Т. Шевченко бував влітку і восени 1845 року, гостюючи у Аркадія Родзянки та де намалював портрет його сина, познайомився з музикантом і композитором Вечиславом Єдлічкою. У ході екскурсії оглядаються садиба Оболонських в селі Вишняки, що неподалік від м. Хорол, де зупинявся Т. Шевченко, село Мар’янське, в якому поет гостював у поміщика О. Лук’яновича та в жовтні 1845 р. пережив період творчого піднесення, а також місця Миргородського району, які відвідував Великий Кобзар. Завершується екскурсія в м. Полтава.

   Крім основної теми екскурсії, надаються короткі інформаційні довідки про населені пункти, де перебував поет, а також – про видатних людей, уродженців цих міст, творчість яких пов’язана з Кобзарем.

«Т.Г. Шевченко у с. Березова Рудка Пирятинського району Полтавської області»

Маршрут екскурсії: с. Березова Рудка, Пирятинський район, Полтавська обл.

(25 км від м. Пирятин).

Загальна протяжність маршруту: близько 3 км. Екскурсія розрахована на 2 години 30 хвилин.

Тематичний напрямок екскурсії:

пішохідна екскурсія, що ознайомить екскурсантів із палацово-парковим ансамблем садиби Закревських, де 5 разів гостював Т.Г. Шевченко.

   Т.Г. Шевченко відвідав Березову Рудку 5 разів, гостюючи у Платона Олексійовича та Ганни Іванівни Закревських (двічі на рік – у 1843 р. та 1845 р., у 1846 р. – 1 раз). Під час екскурсії ведеться розповідь про перебування Великого Кобзаря на Пирятинщині, його творчість в той період, зустрічі з видатними особистостями.

   Село Березова Рудка розташоване на правому березі річки Перевод неподалік від річки Рудка. Вперше поселення згадується у документах 1717 року як володіння гетьмана Івана Скоропадського.

   З кінця ХVІІІ ст. і впродовж ХІХ ст. навколишніми землями володіли поміщики Закревські. В селі розташований палацово-парковий ансамбль садиби Закревських – пам’ятка архітектури ХІХ ст., збудований у стилі класицизму з поєднанням елементів українського необароко.

   До архітектурних споруд ансамблю входить двоповерховий палац, 2 флігелі, піраміда-каплиця родини Закревських, збудована в центрі села біля цвинтаря. Березоворудська піраміда – одна з трьох європейських пірамід (друга збудована в с. Комендантівка Кобеляцького району Полтавської області, а третя – у Римі, Італія).

   Екскурсанти відвідують Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей, в якому є музейна кімната Т.Г. Шевченка.

«Полтава літературна»

Маршрут екскурсії: по м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: близько 15 км. Екскурсія розрахована на 3 години.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія, що ознайомить екскурсантів із місцями м. Полтави, де жили і творили класики української літератури.

   Полтаву називають духовною столицею України. Тим, хто цікавиться українською літературою – пропонуємо мандрівку місцями, де жили й творили класики літератури.

 

Місця, пов’язані з життям та творчістю Миколи Васильовича Гоголя:

- пам’ятник М.В. Гоголю авторства видатного скульптора Леоніда Позена, відкритий у Полтаві ще в 1915 році, який знаходиться саме на одній з центральних вулиць обласного центру – на вулиці М.В. Гоголя. Поряд з пам’ятником – алея гоголівських героїв, відкрита у Полтаві 1 квітня 2009 року на честь 200-річчя з дня народження Миколи Гоголя;

- ім’я М.В. Гоголя носить Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр (1958 р., архітектори: О. Крилов та О. Малишенко);

- будинок, в якому навчався Микола Гоголь (м. Полтава, вул. Жовтнева, 35).

   Нині в будинку, в якому свого часу навчався класик української та російської літератури Микола Васильович Гоголь (1809-1852 рр.) знаходиться Мала академія мистецтв імені Героя України Раїси Кириченко. На місці сучасної будівлі було повітове училище, там і «гриз граніт науки» майбутній класик у далеких 1818-1819 роках. Початкову ж освіту М. Гоголь отримував вдома. Дитинство майбутнього письменника минуло у мальовничому куточку Полтавщини, в колишній Василівці (зараз село Гоголеве Шишацького району Полтавської області).

 

«Православна тріада Полтавщини»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Мгар (Лубенський район) – смт Козельщина – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 381 км. Екскурсія розрахована на 9 годин 20 хвилин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія культурно-пізнавального і паломницького напрямів.

   Полтавщина може по праву пишатися своєю історичною, духовною спадщиною, що є втіленням християнської моралі та духовності у становленні українського суспільства. Більшість культових споруд на теренах області будувалося за козацькі кошти, що свідчить про славетні меценатські традиції.

   Під час екскурсії «Православна тріада Полтавщини» відбувається знайомство з цікавою історією діючих православних монастирів Полтавщини: Мгарсько-Лубенського Спасо-Преображенського (чоловічого), Полтавського Хрестовоздвиженського (жіночого) та Козельщинського Різдвяно-Богородицького (жіночого). Всі вони пройшли складний шлях становлення і випробувань стійкості Віри.

   На автотрасі «Київ-Харків», на околиці села Мгар розташований діючий чоловічий Спасо-Преображенський монастир – пам’ятка архітектури загальнодержавного значення ХVІІ-ХІХ ст. Ченці обителі ХVІІ століття значну увагу приділяли вирощуванню та заготівлі лікарських рослин. Їхнім «хитрощам» зцілення намагалося навчитися не одне покоління. Зовсім не випадково на початку ХVІІІ століття, неподалік, в Лубнах, заснували першу на Лівобережжі польову аптеку.

   До монастирського комплексу входять:

- Спасо-Преображенський Собор, 1684 р. – середина ХVІІІ ст.;

- Руїни келій ХVІІ-ХVІІІ ст.;

- Благовіщенська церква 1786 р.;

- Монастирська дзвіниця 1786-1844 рр. висотою 54 метри.

   Перлина української барокової архітектури – комплекс Хрестовоздвиженського монастиря в м. Полтаві з єдиним на Лівобережжі семибанним храмом, що зберігся до наших днів, який має циліндричну форму бань. Монастир було засновано в 1650 році Полтавським полковником М. Пушкарем та козацькою старшиною і міщанами на честь перемоги над польським військом

   В ході полтавського періоду Північної війни, в травні 1709 року монастир був резиденцією шведського короля Карла XII, а за однією із версій, – біля монастиря під час огляду валів Полтави шведський монарх отримав важке поранення в ногу. Вже після шведів монастир відвідав Петро I.

Після Полтавської битви (27 червня 1709 року) монастир знову відбудований полтавським полковником Василем Васильовичем Кочубеєм, сином відомого в історії Василя Леонтійовича Кочубея – героя пушкінської поеми «Полтава».

   Справжньою перлиною є Козельщинський Різдва Богородиці жіночий монастир, який веде свою історію з 80-х років XIX століття. А заснування його пов’язане безпосередньо з чудотворною Козельщинською Іконою Божої Матері. Обитель засновано біля каплиці, де перебувала Ікона Козельщинської Богоматері, яка допомогла зцілитися доньці Капністів – володарів маєтку в смт Козельщині. Поряд з каплицею в 1881-1883 рр. зведено дерев’яну церкву Різдва Богородиці. 1885 р. Синод дозволив заснувати православну общину. 1886 року прибули перші 20 жінок на чолі з монахинею Олімпіадою.

   В 1887 р. споруджено «странноприимный дом», будинок причту. 1891 р. освячено муровану Преображенську церкву, а общину перетворено у монастир. В 1900-1906 рр. за проектом архітектора С.В. Носова зведено новий мурований Різдва Богородиці Собор у візантійському стилі.

«Гоголівські місця Полтавщини»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – м. Миргород – с. Гоголеве (Шишацький район) – с. Великі Сорочинці (Миргородський район) – смт Диканька – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 231 км. Екскурсія розрахована на 8 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія культурно-пізнавального напрямку на батьківщину класика світової літератури М.В. Гоголя.

   Кажуть, щоб зрозуміти письменника, треба побувати на його батьківщині. Дана туристична подорож запрошує відвідати батьківщину видатного творця слова, класика світової літератури – Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852 рр.).

   Незабутня мандрівка дозволяє зануритись у неповторний світ дитинства великого письменника, доторкнутися до глибинних витоків його літературної творчості. Це своєрідна подорож у часі туди, де народився, жив і творив М. Гоголь. Тільки відвідавши Малу Батьківщину письменника, можна збагнути його безсмертний творчий доробок. Екскурсійна подорож розрахована на широке коло слухачів: від учня та студента до більш обізнаного із творчістю письменника туриста. Окрім чудових і неповторних краєвидів центральної частини Полтавщини, маршрут передбачає відвідування двох диканських церков – Миколаївської та Троїцької, Національного музею-заповідника в родовому маєтку Гоголів-Яновських у селищі Гоголеве (Шишацький район), унікальної пам’ятки барокової архітектури Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях (Миргородський район), де хрестили письменника, Великосорочинського літературно-меморіального музею М.В. Гоголя.

   Миргород, Сорочинці, Диканька – завдяки М. Гоголю вони відомі кожному зі шкільних років. Книга під назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки» принесла славу двадцятидворічному Миколі Васильовичу. «Сорочинський ярмарок» – так звалася перша повість у цій книзі. М.В. Гоголь назавжди обезсмертив ім’я краю, де він народився і виріс.

Турагенція: Туристична агенція "Скарбничка Мандрів"

Гід по туру: Скорик Наталія Степанівна

Телефон: +380503056049

Турагенція: Туристична агенція "Час Мандрувати"

Гід по туру: Гонтарюк Олеся Ігорівна

Телефон: +380661915866

«Етнографічні туристичні маршрути та народні промисли, декоративно-ужиткове мистецтво Полтавщини»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Степне (Полтавський район) – смт Решетилівка – м. Миргород – с. Великі Будища (Диканський район) – смт Опішня (Зіньківський район) – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 305 км. Екскурсія розрахована на 12 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія етнокультурного напрямку, ознайомлення з музеями та майстернями ужитково-декоративного мистецтва.

   Полтавщина, що дала світові понад 700 видатних імен, славетна й своїми народними промислами та майстрами, котрі сягають витоками в глибину століть. Тут розвинені: вишивання, килимарство, ткацтво, писанкарство, лозоплетіння, кераміка, вироби з дерева та металу тощо. Досвідчені майстри не тільки пропонують свої унікальні витвори, а навчають прадавньої майстерності.

 

 

«Від Скіфії до Русі»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – смт Котельва – с. Більськ (Котелевський район) – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 156 км. Екскурсія розрахована на 7 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія історико-культурного напрямку, ознайомлення з ландшафтними залишками столиці стародавньої Скіфії та її околиць.

   За 10 км західніше районного центру смт Котельви на правому березі Ворскли, поряд з с. Більськ, знаходяться залишки найбільшого поселення Європи доби раннього заліза – Більське городище VІІ-ІІІ ст. до н.е. Городище розташоване у межиріччі Ворскли та її притоки Сухої Груні в межах Котелевського, Зінківського районів Полтавської області та Охтирського району Сумської області. Територія Великого Більського городища – це комплекс трьох укріплень: Західного, Східного та найбільш пізнішого – Куземинського. Всі вони об’єднані рукотворним земляним валом довжиною понад 30 км і заввишки іноді до 7 м. Загальна площа Більського городища понад 4,5 тис. га, у межах Полтавської області – 3,7 га. Батько Істрії Геродот у ІV ст. до н.е. назвав ці землі столицею стародавньої Скіфії містом Гелон.

   Величезні розміри Більського городища притягували багатьох дослідників. Серед них і французький інженер на службі королівської Польщі Г.Л. де Боплан, який оглянув городище на початку ХVІІ століття. Перші археологічні обстеження зробив чернігівський історик О. Шафонський влітку 1784 року. Локальні обстеження південно-західної частини городища виконав у 1888-1889 роках полтавський археолог І. Зарецький. Експедиція графа О. Бобринського 1897 року першою встановила належність Більського городища до скіфської доби. Масштабні дослідження городища виконала у 1906 році експедиція В. Городцова. За один археологічний сезон було віднайдено понад однієї тисячі предметів побуту, прикрас, військового знаряддя.

   У 1994 р. українськими і німецькими археологами Інституту археології НАН України і Гамбурзького університету були здійснені чергові розкопки всесвітньо відомого Більського городища на Полтавщині, що тривають і понині (є можливість відвідати археологічні розкопки україно-німецької експедиції). Тут також працюють вчені з багатьох інших країн світу. Археологи виявили біля 50 нових поселень, рідкісний житлово-побутовий комплекс зі старовинними виробами VII ст. до н.е. На думку спеціалістів, це повністю підтверджує факт існування високоцивілізованої землеробської держави на середній Ворсклі в VII-Ш ст. до н.е. Ця держава охоплювала значну частину Дніпровського лісостепового лівобережжя України. Її столиця, вже згадуваний Геродотом, Гелон – дерев’яне місто в землі будинів, займала площу понад 5 тис. га і нараховувала не менш ніж 50 тисяч мешканців.

   Об’єкт може бути цікавим не тільки для фахівців, але шанувальників старовини, які зможуть взяти участь у розкопках.

Турагенція: Туристична агенція "Скарбничка Мандрів"

Гід по туру: Скорик Наталія Степанівна

Телефон: +380503056049

Турагенція: Туристична агенція "Час Мандрувати"

Гід по туру: Гонтарюк Олеся Ігорівна

Телефон: +380661915866

Турагенція: Туристична агенція "Феєрверк Мрій"

Гід по туру: Шендрик Анна Петрівна

Телефон: +30951432041

Вебсайт: https://www.fejerverk-mrij.in.ua/

«Гадяч – гетьманська столиця»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – смт Диканька – с. Великі Будища (Диканський район) – смт Опішня (Зіньківський район) – м. Гадяч – хут. Проні – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 156 км. Екскурсія розрахована на 7 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

багатопланова автобусна екскурсія історико-культурного напрямку, ознайомлення з гетьманською столицею XVII ст. – містом Гадяч, відомими діячами міста та району.

   Ще у скіфські часи на родючих землях в заплавах рік Псла та Груні охоче селилися люди. Там, де ці річки зливаються в одне, на мальовничій Полтавщині знаходиться колишня гетьманська столиця України – славне місто Гадяч, видатне своєю історією, горде своїми синами.

   Гадяч, як місто, веде своє літочислення з Х-ХІІІ століть, коли проходило будівництво Посульської оборонної лінії. У 1442 р. поблизу Гадяча будується Красногірський Миколаївський монастир. Отже, Гадячу близько 500 років, що підтверджує карта «Границі Литовської Русі у 1533 році», де зазначений Гадяч – єдине місце з теперішньої Полтавщини, що свідчить про його значимість у ті часи.

   Місто пам’ятає і знаменитого полковника та літописця Григорія Граб’янку, і подвиги відомого Гадяцького полку, і всі героїчні сторінки національно-визвольної боротьби спраглого по свободі українського народу. Ніколи воно не забуде своїх видатних часів і людей, чиї долі пов’язані з долею міста. Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Кіндрат Бурляй, Іван Брюховецький – ось далеко не повний перелік особистостей, котрі так, чи інакше впливали на місто, переймались його майбутнім, розбудовували…

   Окрім того, на козацькій раді неподалік від м. Гадяч 16(06) вересня 1658 року гетьманом Іваном Виговським (?-1664 рр.) з урядом польського короля Яна II Казимира Ваза (1609-1672 рр.) була підписана українсько-польська мирна угода – Гадяцький договір (Гадяцькі статті). По суті, пакти передбачали повернення Козацької держави під скіпетр польського короля.

   В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої. Концепцію Гадяцького трактату виробив Юрій Немирич (1612-1659 рр.), безумовно – один з найвидатніших і здібних представників козацької еліти, найближчий соратник гетьмана Виговського і людина з рідкою для тих часів освітою. Ю. Немирич в розробці документу спирався на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Корони Польської, Великого князівства Литовського і Великого Князівства Руського, тобто Козацької держави в межах, які на той час склалися.

   Під час ратифікації угоди Варшавським сеймом 1659 р., з неї були прибрані принципово важливі положення. Так, залишалася чинною уніатська церква, прибиралося право на карбування монети тощо. Але і без того угода викликала вкрай суперечливі настрої в суспільстві. Виговський багатьма сприймався, як зрадник, адже, в уявленні народних мас він повернув полякам те, що відвоював в них дорогою ціною Б. Хмельницький. Таким чином, договір, який видавався безумовним успіхом Виговського, незабаром привів гетьмана до остаточної поразки.

   Гадяч – не тільки колишня гетманська козацька столиця, а й культурне та поетичне місто. Тут народились видатний культурно-політичний діяч Михайло Драгоманов та його сестра, талановита письменниця Олена Пчілка, а у Зеленому Гаю жила і писала свої геніальні твори її донька Леся Українка. Щорічно у Гадячі на місці маєтку родини Драгоманових проводиться свято «Дивоцвіт Лесиного гаю», фестиваль народної пісенної творчості «Пісенні скарби Гадяччини».

 

«С. Петлюра в м. Полтава»

Маршрут екскурсії: по м. Полтава (вул. Зигіна, 20 (Місце садиби родини Петлюри, колишня вул. Загородна) – вул. Сковороди, 18 (Полтавська державна аграрна академія, пам’ятна дошка С. Петлюрі) – вул. Козака, 2 (Будинок військового шпиталю, бувший Архієрейський будинок) – вул. Козака, 8 (Будинок Павла Комличенка – соратника С. Петлюри по ,,Українській громаді”) – вул. Жовтнева, 11 (Будинок родини Русових, колишній Воскресенський узвіз, буд. 2) – вул. Фрунзе, 38 (Будинок Виноградових) – вул. Патріарха Мстислава, 11 (Будинок Скрипників – родини племінника С. Петлюри патріарха Мстислава, засновника Української автокефальної церкви).

Загальна протяжність маршруту: близько 8 км. Екскурсія розрахована на 2 години 30 хвилин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія центральною частиною міста Полтави, що ознайомить екскурсантів із місцями обласного центру, пов’язаними із життям українського державного, військового та політичного діяча, публіциста, літературного і театрального критика С.В. Петлюри.

   Родинним містом Симона Петлюри була Полтава. Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в сім’ї полтавського міщанина і зріс в оточенні української  родини з міцно закоріненими традиціями родинної любові, пошани, віри і вірності.

   Рід Петлюри походив з козаків Запорізької Січі. Василь Павлович Петлюра – батько Симона, народився в 1840 році у Полтаві. Успадкував від батька ізвозне підприємство, розширив «кінну біржу», мав три виїзди та двох найманих візників. Обслуговував весілля, похорони, поїздки адміністративних осіб поза межами Полтави, екскурсійні маршрути. Сім’я Петлюри – чотири синів та п’ятеро дівчаток (три померли в дитинстві) виростали в українській духовно-побутовій атмосфері, були ревними віруючими, шанувальниками української народної пісні. Мати Петлюри – Ольга Олексіївна з роду козаків, що жили на околиці Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві. Ольга Олексіївна мала лагідну вдачу і ніжну душу. Знала силу старих українських пісень, володіла розкішним сопрано й не тільки над колискою своїх дітей, але й у віці 60-65 років чарувала ще всіх своїм співом. Ольга Олексіївна вміла лікувати очі, особливо, хто мав більмо. Не раз, зазвичай під неділю, двір був повний возів, а пацієнти приїжджали з Зінькова, Санжар, Кобеляк. Своє лікування вона починала і закінчувала молитвою. Сім’я жила в старому трикімнатному будинку на вулиці Загородній. Будинок одноповерховий, дерев’яний, обложений цеглою, критий бляхою. На подвір’ї знаходився літній будинок, сарай, колодязь та відхідник. Після смерті батьків в будинку до 1937 року проживали сестри Петлюри – Феодосія та Марина. Після їх смерті (розстріляні більшовиками) в будинку ніхто не жив, він занепав. У 1960 році будинок взагалі знесли.

   Симон початкову освіту одержав у церковно-парафіяльній школі, закінчив першим учнем духовне училище, поступив до духовної семінарії. Заробляв сам, даючи вже в духовному училищі допоміжні лекції своїм товаришам. Перейшовши до семінарії й там заробляв лекціями, даючи їх не тільки учням семінарії, а й учням інших середніх шкіл у Полтаві. Три рази його звільняли з семінарії. Два рази його врятувало втручання полтавського епіскопа Ілларіона, та обер-прокурора Сенату Случевського. Хоч С. Петлюра і був в очах начальства «революціонером», проте ніколи не кепкував з релігії, як в ті часи «заради моди» робили старші семінаристи та студенти вищих шкіл. Симона вважали за «непоправного мазепинця», що в очах семінарського начальства було значно меншим злом, ніж соціаліст. Цінували викладачі і повагу Симона до історії церкви, що була пов’язана з Україною, її минулим.

   Вже в зрілому віці він приділяв церковній справі багато уваги. І коли 22 січня 1918 року на Софійській площі в Києві урочисто зачитували Універсал Центральної Ради, протоієрей Василь Липківський, майбутній митрополит Української церкви ні до кого іншого, як до Петлюри, звернувся прилюдно з благословенням. Він сказав йому такі зворушливі слова: «Ти, сину мій, Симоне, воюватимеш за Україну мечем, а я боронитиму її хрестом». І ці слова справдились.

   Симон Петлюра навчався у духовному училищі та семінарії з 1891 навчального року по 1901 рік у віці від 12 до 22 років, тобто тоді, коли людина мужніє і фізично, і духовно, коли формується її характер та світогляд. Ці дві полтавські духовні школи становили на той час єдину цільність, перебуваючи під наглядом Святішого Синоду і виконували завдання підготовки кадрів духовенства – священників. Відколи Симон з’явився в бурсі, до його імені почали додавати Іонім або Зилот. Перебуваючи в духовному училищі, Симон почав вчитися грати на скрипці, опанував мистецтвом диригування, виявляв хист до шкільних вистав, що їх улаштовували учні до різних церковних свят. За спогадами семінаристів, Симон брав жваву участь у них як артист і навіть – як режисер, причому, завжди вибирав назви сіл та імена суто народні, як наприклад: Вишневка, Дубрівка, а імена – Ничипор, Свирид та ін. Зазвичай, це були інсценування оповідань на зразок бурсацьких інтермедій.

   1899 року в Полтаву переїхала сім’я Русових. Пізніше, у 1923 році в листі до Софії Русової Симон Петлюра писав: «З моїх ще юнацьких років схоронились свіжими спогади про родину Русових як осередок активної культурної праці для добра нашої Батьківщини. І тепер я пригадую, з якою охотою я ходив до помешкання Вашого в Полтаві, і скільки позитивних вражень виносив з тих одвідин, багато запозичаючи для себе з тих розмов, що там відбувалися…».

   Саме в квартирі Русових 9 лютого 1900 року, на Шевченківські свята, відбулася зустріч громадівців з Миколою Міхновським, який вперше зачитав свій маніфест «Самостійна Україна». В цей день на святкування в Полтаву з Харкова прибули В. Антонович, О. Мацієвич, М. Міхновський та інші. Полтавську громаду представляв Симон Петлюра. Юрій Коллард, який був також присутній на зустрічі, пише: «Микола Міхновський виголосив промову на тему необхідності збройної боротьби за права українського народу… Беззаперечно ідея Маніфесту «Одна єдина, нероздільна, вільна самостійна Україна від Карпатських гір до Кавказьких» надихнула Симона Петлюру на подальшу революційну діяльність. І тому природно, що коли в березні 1900 року з ініціативи Михайла Русова в Полтаві створюється осередок Революційної Української Партії (РУП) Симон Петлюра зі своїми однодумцями-громадківцями входить до лав цієї партії».

Археологічний туристичний маршрут «Гінцівська стоянка»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – с. Гінці Лубенського райлну – м . Полтава 

Гінцівська стоянка – пізньопалеолітична, перша пам’ятка доби палеоліту, що стала відомою на Україні. Занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928. Датована приблизно 13 000 -15 000 роками тому. Розташована між селами Духове і Гінці Лубенського району, на правому березі річки Удаю. Гінцівська стоянка була першою дослідженою в Східній Європі пам’яткою палеоліту. Стоянка була виявлена у 1871 році, розкопки почали вестися в 1873 р. лубенським археологом і педагогом Ф.І. Камінським.

Досліджена площа пам’ятки становить більше 4000 кв. м. Ділянки культурних нашарувань залягають на глибині 2,2 – 4,0 м. від сучасної поверхні. Тут розкопано залишки кількох житлово-господарських комплексів, які складалися із житла, господарських ям, маленьких та великих вогнищ. Розкопки відтворювали вигляд найдавнішого на Полтавщині житла мисливців на мамонтів.

«Довженко і Полтавщина»

 Маршрут екскурсії: (Полтава – Шишаки – Яреськи)

  1. с. Жуки Полтавського р-ну. Олександр Петрович Довженко (29.09 .1984, хут. В'юнище, нині у межах смт. Сосниця — 25.11. 1956, Передєлкіно, Московська область) — український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Найстаріший із відомих його предків був козак Карпо Довженко, який у середині ХVIII ст. переселився з Полтавщини. У ті часи с. Жуки було вотчиною полтавських полковників.
  2. Траса на Зіньків. Один з найближчих друзів Олександра Довженка – Остап Вишня (Губенко Павло Михайлович; 31.10 (13.11.) 1889, хут. Чечва Зіньківського пов. Полтавської губ., ( Охтирський р-н Сумської обл. — 28.09 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття.
  3. смт. Диканька. Місцевість довкола селища дуже мальовнича, значна територія Диканського р-ну входить до складу Диканського ландшафтного парку. У 1964 у с. Чернечий Яр Диканського р-ну знімалася двосерійна кіноепопея «Вони йшли на Схід» реж. Джузеппе Де Сантіса. Одну з головних ролей у ньому — української дівчини — зіграла Жанна Трохимівна Прохоренко (11.05 1940, м. Полтава – 01.08 2011, м. Москва), радянська акторка театру та кіно, Заслужена артистка РРФСР (1969), Народна артистка РРФСР (1988).

Протягом тижня в липні 1969 року у Чернечому Яру знімалися найдраматичніші кульмінаційні епізоди картини «Соняшники» реж. Вітторіо де Сіка з Марчелло Мастрояні і Софією Лорен в головних ролях. У селі, на мальовничому узгір'ї, званому Вершигорою, було збудоване бутафорне кладовище і невеличка дерев'яна церква. Зйомки також проводилися на натурі у соняшниковому полі, яке так вразило Вітторіо Де Сіка, що той вирішив змінити робочу назву кінострічки на «Соняшники». У «масовці» знімались місцеві жителі й полтавці. Софі Лорен (Марчелло Мастроянні у зйомках в Україні участі не брав) за час зйомок потоваришувала з багатьма місцевими мешканцями, для яких зустріч із акторкою стала знаковою подією в житті.

  1. с. Гоголеве Шишацького р-ну. Батьківщина Миколи Васильовича Гоголя ( 1809 – 1852), видатного українського письменника, драматурга, критика, публіциста, класика російської літератури. Його твори багато разів були екранізовані, наприклад «Вій» має 6 екранізацій.

Серед гоголівських екранізацій – стрічка «Сорочинський ярмарок» (1939) реж. Миколи Екка, перший кольоровий фільм українського кінематографу. смт. Шишаки. Рекомендовано ознайомитися з експозицією Шишацького краєзнавчого музею. У 1927 Олександр Довженко для шукав місце для натуральних зйомок фільму «Звенигора». У цьому йому сприяв видатний художник і архітектор Василь Кричевський, який з 1925 р. працював на Одеській кінофабриці архітектором-декоратором і науковим консультантом. Допомагаючи Довженку вибрати найпоетичніші місця і знайти найкращі точки для їхньої фіксації, Кричевський привозить його на Шишаччину, яку добре знав. Тут же він знайомить Олександра Петровича з археологом Михайлом Рудинським, який надає консультації з найдавнішої історії краю. Для огляду екскурсантів можна запропонувати Шишацький могильник черняхівської культури на околиці Шишак, селище скіфського часу на Бутовій горі.

  1. Бутова гора між смт. Шишаки і с. Яреськи є геологічною пам’яткою природи місцевого значення. На поч. ХХ ст. тут знаходилася садиба академіка Володимира Вернадського, де вчений відпочивав і працював у 1913-1917 рр. Будинок був побудований за проектом Василя Кричевського в українському архітектурному стилі. Місцеві мешканці розповідають, що на території садиби довгий час залишалася яблуня, яка за зусилля Довженка була пересаджена до с. Яреськи і ще довго радувала людей плодами. Сам Олександр Петрович дуже любив яблука, то можливо доцільно посадити у селі меморіальний яблуневий садок, збір врожаю у якому приурочити до дня народження митця.
  2. Сорокалітова гора на околиці с. Яреськи, де любив відпочивати Олександр Довженко.
  3. с Яреськи Шишацького р-ну. Увазі екскурсантів пропонуються об’єкти, пов’язані з творчістю Олександра Довженка: пам’ятник Олександру Довженку; пам’ятник Василю Трубенку – кіногерою фільму "Земля"; меморіальна дошка на садибі Федора Корсуна, в якій квартирував Довженко; місця, де діяв місцевий театр Дмитра Трощинського і де працювала зйомочна група Довженка; Яресківський народний краєзнавчий музей, де зберігаються особисті речі Довженка.

 

 


Друк   E-mail